Історія суду

Тиврівський район утворений у 1923 році. Район розташований в центральній частині Вінницької області.

Згідно історичних даних територія району освоєна людьми між VI і IV тисячоліттями до нашої ери. Відомо, що на теренах Тиврівщини знаходились неолітичні стоянки в Тиврові, Кліщеві, Рахнах-Польових, Селищі, Маянові, Шендерові (доба т. зв. Буго—дністровської культури — 6-3 тис. до н.е.). Доба міді і бронзи (3-2 тис. до н.е.) — розквіт трипільської культури — простежується на Тиврівщині в селах Кліщеві, Ворошилівці, Рогізні, Василівці. В ході археологічних розкопок на території району знайдено бронзову сокиру витонченої роботи цієї доби. Стоянку залізного віку виявлено в с. Маянів. Кургани скіфської доби, які ще у 20-х роках минулого століття досліджував Є. Сеніцький, виявлено біля сіл Селище, Борсків, великий курган між Сутисками і Ворошилівкою, три кургани біля Ворошилівки (ліворуч р. Південний Буг) та ін.

Про життя давньослов'янських племен, які проживали між Бугом і Дністром, подають численні писемні відомості візантійські автори VI-VII ст. Вони згадують східних слов'ян-антів — безпосередніх предків тиверців.

Вважається, що крайньою зі сходу межею розселення тиверців у VIII-IX століттях був Тиврів. «Містечко Тиврів на Богу (Вінницький повіт) — стверджує Михайло Грушевський, — одинока осада, що своїм іменем може вказувати на тиверців». Подібні думки про тиверців, як форпост на високому правому березі Південного Бугу, висловлювали і інші дослідники, зокрема М.Карамзін, Б. Рибаков, Н Молчановський.

На третьому (Київському) археологічному з'їзді, що проходив у 1874 році, домінувала думка, що Тиврів стоїть на місці старовинного поселення «Тивер».

Згодом тиверці увійшли до складу Київської Русі. З розпадом Київської держави земля тиверців наприкінці XIII ст. увійшла до Галицько-Волинського князівства. З початком монголо-татарського нашестя на Русь і падінням у 1240 р. Києва південно — західні землі потрапляють під владу ординців. Землю між Богом (Південним Бугом) і Дністром, а також сусідні райони, що лежали на схід і захід від неї, татари почали називали «Подолією» — Поділлям.

З послабленням і розпадом Галицько-Волинської держави значна частина правобережних земель підпадає під владу Литви. У 1363 році литовський князь Ольгерд розбив війська монголо-татар на р . Сині Води — притоці Південного Бугу. Саме з цього часу і до 1672 року територія району знаходилася у складі Литовської держави, а згодом у складі Речі Посполитої (після Кревської унії, яка у 1385 році об'єднала Литву з католицькою Польщею в єдину державу).

В історичних актах того часу знаходимо письмову згадку і про Тиврів, коли великий князь литовський Вітовт у 1393 році дарував це містечко з володіннями «землянину» Герману Дашкевичу «за вислугу». Крім Тиврова, Дашкевич отримав села Дзвониха, Кліщів, Соколинці, Шендерів, Тростянець.

З часом роздані землі переходили у володіння дітей землян: так, у 1505 році онук Г.Дашкевича Федір отримав від литовського князя Олександра підтвердження на право володіння Тивровом на умовах «отчини».

Цей історичний період характеризується постійною небезпекою татарських та турецьких нападів і поступовим зародженням нового общинного елементу — вільних людей — козаків.

У 1569 році після Люблінської унії, Тиврів отримав статус прикордонного оборонного пункту. Значне місце в економічному і торговому житті Тиврівщини в ту пору займало старовинне поселення Красне. У 1629 році Тиврів згадується в списках подимного податку Брацлавського воєводства.

На території району відбулися події національно-визвольної війни під проводом Б.Хмельницького. Біля с. Черемошне поховано героя цієї війни, брацлавського полковника Д.Нечая.

З 1672 року по 1699 рік в період так званої «Руїни» Тиврівщина знаходилась у володінні Османської імперії, а з 1699 по 1793 р.р. знову у складі Речі Посполитої.

Після другого поділу Польщі у 1793 р. російські війська захоплюють Брацлавщину і Поділля, а відтак Тиврівщина підпадає під владу кріпосницької Росії.

З 30-х років XIX ст. на Тиврівщині розвиваються цукрова промисловість та різні ремесла.

В другій половині XIX ст. у Тиврові введено в експлуатацію першу в Україні гідроелектростанцію (потужністю 50 кВт.). У 1898 році вперше на Поділлі телефонізовано графом Гейденом Тиврів, Сутиски та Шершні.

На зламі XIX та XX століть значну культурну та духовну діяльність на Тиврівщині проводили видатні діячі української культури, зокрема Петро Ніщинський, Микола Леонтович, Кирило Стеценко, Володимир Свідзинський та інші.

      Тиврівський районний народний суд був створений після утворення Тиврівського району (документів, які б підтверджували дату створення суду немає). 

В  1941 р. суд припинив свою діяльність у зв’язку із запеклими боями з фашистськими загарбниками. Територія району була окупована з липня 1941 р. по березень 1944 р. Свою діяльність суд відновив навесні 1944 року.         

На той час організаційна структура суду складалася із голови народного суду, народного судді, двох суддів-виконавців, старшого секретаря канцелярії, двох секретарів суду та двох секретарів судових засідань.

В 1961 році відбулася ліквідація Тиврівського району, внаслідок чого в смт. Тиврів було створено постійну сесію Немирівського районного народного суду, яка здійснювала судочинство.

В 1965 році Тиврівський районний народний суд відновив свою діяльність.

З 1994 року згідно Закону України «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України у зв'язку із змінами в Законі Української РСР "Про судоустрій Української РСР" № 4018-12 від 24.02.94 р суд перейменовано у Тиврівський районний суд Вінницької області.

Суд здійснював процесуальну діяльність під керуванням наступних голів суду : Мартьоли Б. І. та Данилишина С. М. На даний час головою суду обраний суддя Ратушняк І. О.

На посадах суддів працювали : Пороховий та Ліщишина М. Ю.

На даний час на посадах професійних суддів працюють : Ратушняк І. О., Мазурчак А. Г. та Кіосак Н. О. Всі судді обрані безстроково.

Відповідно до штатного розпису, в суді нараховується 21 посада, з них 4 судді, керівник апарату та його заступник, 4 помічника судді, 4 секретаря судового засідання, 2 секретаря суду, 2 консультанта, судовий розпорядник, головний спеціаліст та прибиральник.