Захист майнових прав дитини.

 Захист майнових прав дитини.

 В Україні захист прав дитини є одним з основних напрямків діяльності держави.

    Україна як демократична держава дбає про інтереси неповнолітніх, сприяє розвитку молодого покоління, задоволення його потреб.

          Для забезпечення дітям можливості визначити себе як особистість, реалізовувати свої можливості в безпечних і сприятливих умовах, в середовищі сім’ї або опікунів прийнято ряд документів на державному та міжнародному рівні.

      Відповідно до п. 1 ст. 3 Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20.11.1989 р., ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 р. №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

 Стаття 27 Конвенції «Про права дитини» передбачає кожній дитині право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

    Конституцією України закріплено рівність дітей у правах незалежно від походження, а також від того народженні вони в шлюбі чи поза ним. Переслідується за законом будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація.

Законом України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р. визначено охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлено основні засади державної політики у цій сфері.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 17 Закону «Про охорону дитинства» кожна дитина, у тому числі й усиновлена, має право на одержання в установленому законом порядку у спадщину майно і грошові кошти батьків чи одного з них у разі їхньої смерті або визнання їх за рішенням суду померлими незалежно від місця проживання. Дитина, батьки якої позбавлені батьківських прав, не втрачає права на успадкування їхнього майна.

У разі визнання батьків або одного з них за рішенням суду безвісно відсутніми дитина має право на утримання за рахунок їхніх коштів і майна.

Ще за життя батьків дитина має певні права на майно своїх батьків, незалежно від того, користується вона ним чи ні.

Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» від 2 червня 2005 року №2623-IV передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна.

Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень.

Відповідно до ст. 177 Сімейного кодексу України батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки зобов'язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах.

Якщо малолітня дитина може самостійно визначити свої потреби та інтереси, батьки здійснюють управління її майном, враховуючи такі потреби та інтереси.

Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти, а батьки неповнолітньої дитини – давати згоду на вчинення таких правочинів щодо її майнових прав:

·   укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, зокрема, договори щодо поділу або обміну жилого будинку, квартири;

·   видавати письмові зобов'язання від імені дитини;

·   відмовлятися від майнових прав дитини.

Батьки мають право дати згоду на вчинення неповнолітньою дитиною правочинів лише з дозволу органу опіки та піклування.                                                                       

При вчиненні одним із батьків правочинів щодо майна малолітньої дитини вважається, що він діє за згодою другого з батьків. Другий із батьків має право звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним як укладеного без його згоди, якщо цей правочин виходить за межі дрібного побутового.

На вчинення одним із батьків правочинів щодо транспортних засобів та нерухомого майна малолітньої дитини повинна бути письмова нотаріально засвідчена згода другого з батьків.

Батьки вирішують питання про управління майном дитини спільно. Спори, які виникають між батьками щодо управління майном дитини, можуть вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Вільно батьки можуть вчиняти правочини, щодо яких законом не передбачені спеціальні правила, тобто правочини, укладення яких не пов'язується з необхідністю одержання дозволу органу опіки та піклування (продаж дитячих речей індивідуального користування, які вже не задовольняють потреби дитини, використання доходу від майна дитини на купівлю продуктів, одягу тощо).

Крім цього, існують правочини, які батьки не можуть вчиняти за жодних умов, оскільки навіть орган опіки та піклування не уповноважений надавати дозвіл на їх укладення. Зокрема, батьки не можуть здійснювати дарування від імені дитини (ч. 2 ст. 720 ЦК України).

Також варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 224 Цивільного кодексу України правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (ст. 71 ЦКУ), є нікчемним. Крім того, ч. 5 ст. 216 Цивільного кодексу України передбачено, що вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред’явлена будь-якою заінтересованою особою.

Управління батьками майном дитини припиняється при досягненні дитиною 14 років, оскільки з цього часу батьки вже позбавляються права управляти майном дитини та обов'язку здійснювати управління належним чином. Неповнолітня дитина (віком від 14 до 18 років) управляє своїм майном самостійно, а батьки лише надають згоду на здійснення нею цивільно-правових правочинів у випадках, передбачених законом (ст. 32 ЦК України).

Відповідно до ч. 7 ст. 177 СК України після припинення управління батьки зобов'язані повернути дитині майно, яким вони управляли, а також доходи від нього. Мається на увазі  майно, що збереглося в натурі, оскільки майно, що було споживане або витрачене для забезпечення потреб дитини, поверненню не підлягає. Ця норма закону є важливою гарантією захисту прав дитини від зловживань з боку батьків.

Неналежне виконання батьками своїх обов'язків щодо управління майном дитини є підставою для покладення на них обов'язку відшкодувати завдану їй матеріальну шкоду та повернути доходи, одержані від управління її майном.

О. Костюшко-Царук

керівник апарату Тиврівського районного суду

Вінницької області